Повернутися до звичайного режиму
Підписатися на RSS

Історія розвитку методичної служби Компаніївського району в історії, спогадах та листах, у хронології

Історія методичної служби Компаніївського району розпочинається з 1944 року, коли після визволення Компаніївщини від фашистсько-німецьких загарбників було створено педкабінет - центр методичного забезпечення закладів освіти та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Керівником педкабінету призначено Гутовського Вініаміна Івановича, в обов’язки якого входило керівництво педкабінетом та всією методичною роботою в районі, відання перепідготовкою педагогічних працівників району та підвищенням їх ідейно – політичного рівня, організація, вивчення та поширення передового педагогічного досвіду.

Працювати в школі в цей час було надзвичайно важко, зовсім не було підручників, не було ніякого навчального обладнання. Писали на папір’яних мішках чорнилом зробленим з бузини, столового буряка. В районі після війни залишилося багато дітей-сиріт та напівсиріт. Для них були організовані гарячі сніданки, продукти надходили з райторгвідділу та колгоспів. Та, не зважаючи на важкі післявоєнне життя, школярі виявляли великий інтерес до навчання.

Ще однією великою проблемою була - кадрова. До педагогічної діяльності була залучена велика кількість осіб без відповідної фахової освіти.

Перед райпедкабінетом стояло завдання охопити вчителів заочною формою навчання в педшколах, учительських інститутах, проведенням учительських конференцій. В центрі всієї роботи з педагогічними кадрами стоїть питання якнайшвидшого підвищення рівня вчителя, набуття ним навичок організації навчально-виховної роботи з учнями.

Важким і тернистим був шлях розвитку, та на сучасному етапі Компаніївський районний методичний кабінет - це команда творчих, енергійних людей, які фахово здатні та морально зацікавлені щодо проведення інноваційних змін, опанування та реалізації нового.

Місія методичного кабінету – забезпечення готовності педагогічних працівників Компаніївського району до повної професійної самореалізації через досягнення ними високого науково-методичного рівня.

«Бути справжньою людиною – це значить віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося щось хороше від тебе й від твоєї душі», - саме ці слова творця «педагогіки серця» Василя Сухомлинського є дороговказом педагогам Компаніївщини у нелегкій праці.

Кращі роки моєї педагогічної діяльності – в методичному кабінеті!

Я пишаюсь роками своєї освітньої роботи, які так чи інакше були пов’язані з методичною службою. На мою думку, 80-90 роки в освітньому просторі Кіровоградщини були десятиріччями методичної роботи. Мені випала честь працювати зі справді великими педагогами нашого краю, які, перебуваючи на посадах чиновників різного рівня, тим не менше залишались справжніми Вчителями: і інших навчали, і самі показували приклади високої професійної майстерності. Зразком відповідального відношення до роботи завжди були методисти обласного інституту удосконалення вчителів на чолі із директором М.А.Яровим, якому вдалось підібрати такий професійний і широко ерудований колектив завідуючих кабінетами і методистів, яким, на мою думку, рівних не було в Україні. Улюбленими для нашого району були І.М.Переденко, С.М.Савельєва, О.Г.Романенко, А.І.Постельняк, Л.М.Супрун. Саме вони виростили і дали освіті області широку плеяду нинішніх співробітників закладу, які, за оцінкою нинішніх педагогів, відповідають високому статусу вчителя вчителів.

Безперечно, надзвичайно високий рівень організації і проведення методичної роботи обласного інституту удосконалення вчителів сприяв позитивному розвитку методичної служби і в районах.

Аж не віриться, що методичній службі вже 40 років… Аналізуючи з часом роки її становлення і розвитку, усвідомлюєш значення події і пишаєшся, що і ти мав причетність до неї. Не можна не згадати діяльність старших колег, які стимулювали своїми високими знаннями, практичними навичками і ерудицією і нас, працівників методичного кабінету Компаніївського райво (так тоді називалась наша організація). Працюючи з такими досвідченими керівниками і вчителями, як В.В.Кравченко, О.І.Голубовська, В.І.Гвоздик, В.П.Ткаченко, Т.Ф.Сало, Л.І.Пономаренко, К.В.Шутка, Л.М.Шепеленко, М.І.Єтенко, Л.В.Лещенко, В.І.Хоменко, Т.І.Бородай, М.П.Невдаха, Н.П.Ситник, ми усвідомлювали, що повинні бути в знаннях якщо не вище за них на голову, то, принаймні, на одному рівні. Статус вчителя вчителів зобов’язував. Думаю, що не без гордості мої колеги і зараз згадують такі відомі постаті методистів і інспекторів ( долучаю і їх до цієї служби, адже і їм доводилось виконувати методичні функції при проведенні семінарів, методичних днів, мостів і т.п.), як Заслужена вчителька України Л.Г.Кошова, завідуюча райво В.Ф.Карпікова, методисти В.В.Барахтій, А.І.Гурбанська, В.О.Ісаєнко, інспектори В.Г.Мунтян, С.В.Маслюкова, Г.В.Донець.

Радий з того, що окремі форми роботи, які ми тоді практикували, збереглись донині, і в наш інформаційно насичений час використовуються в практиці роботи як шкіл, так і вчителів.

Я дуже поверхово знаюсь на нинішньому стані методичної роботи. Але, як на мене, структура методичної роботи того часу являла собою ледь не ідеальну форму безпосередньої, динамічної роботи, яка була спрямована на поетапний розвиток і учня, і вчителя, і всього педагогічного колективу. Опорні школи, школи передового педагогічного досвіду, творчі групи, постійно діючі семінари, семінари-практикуми, творчі поїздки ми намагались наповнити цікавим змістом, виходячи з результатів діагностування, особистого спілкування і загальнопедагогічних проблем. Головним для нас було безпосереднє спілкування з адресатом чи об’єктом досвіду. Навіть на сьогоднішній день вражає широка географія наших творчих поїздок, зустрічей: Сахнівка, Канів, Умань, Кам’янка Черкаської області, Київ, Біла Церква, Херсон, Миколаїв, Асканія Нова, кіровоградські, новоукраїнські, олександрійські школи, Перегонівка, Балахівка… А скільки музеїв, виставок, театральних вистав відвідували! Можливості були необмежені, але вони відповідали тодішнім запитам педагогів. Трохи поїздивши і побачивши світу, і самі почали запрошувати до себе. Встановили особисті зв’язки з науковцями Інституту педагогіки, кіровоградськими навчальними педагогічними закладами, за участі яких проводили районні, міжрайонні та обласні методичні заходи, як, наприклад, «Мандельштамівські читання» в Компаніївці або «Цвєтаєвські багаття» в Устинівці. Брались за все нове, прогресивне. Пам’ятаю, одними з перших в області почали впровадження народознавства, етнографії. Найпам’ятнішою подією для багатьох освітян району стала творча зустріч з педагогами міста Долина Івано-Франківської області, які відвідали наш край в складі 40 чоловік. Тоді ніхто не говорив про регіональний патріотизм, він вже був у нас в душі як органічний і природний чинник і ми його продемонстрували нашим гостям. Що їм показали? Школу-новобудову в Мар’ївці, Нечаївську школу і музей Ю.І.Яновського, Першотравенську школу і музей В.Близнеця, музей Дем’яна Бєдного в Губівці. Наступні дні були присвячені кіровоградським школам і музеям, відвідання хутора Надія. Потім Олександрія, Павлишська школа імені Сухомлинського, театр імені Кропивницького. Вразило те, як наші друзі із Західної України цінували великого Сухомлинського: вони босоніж ходили по шкільному споришу, адже по ньому колись ходив разом із героями творів і сам Сухомлинський. Трупа обласного театру якраз була у відпустці, але на наше прохання зібрався в повному складі весь колектив і спеціально для компаніївських і долинських освітян безкоштовно представив «Сватання на Гончарівці». А восени вони запросили в гості до себе нашу делегацію. Завідуюча Долинським методкабінетом Богдана Федів тоді зауважила, що до них приїздили вивчати досвід народознавства навіть із Політбюро ЦК Компартії України, але компаніївських колег вони приймали на вищому рівні.

Думаю, учасники цієї і багатьох інших творчих поїздок згадують їх якнайкраще.

Працювалось легко, і, я б сказав, натхненно, адже ми всі були практично одного віку, відчували підтримку з боку керівництва відділу освіти і районної влади. Нашими ідеями і задумами прониклись і заврайво І.Я.Бойко, і керівники організацій і підприємств, до яких ми звертались за допомогою: Олег Васильович Долинко, Іван Костянтинович Дімітров, Леонід Михайлович Ковтунець, Віктор Іванович Барахтій і багато інших небайдужих до освіти керівників.

Задумуюсь інколи, чому з таким щемом і позитивно згадую роки роботи в методичному кабінеті, попри багатомісячні затримки заробітної плати, відсутність належного фінансування? І роблю висновок: особисто мені хотілось займатись цією справою, думаю, і моїм колегам теж. Найкращі враження залишились від співпраці в методкабінеті з В.А.Панченко, А.Л.Рудяк, О.В.Зубковою. І зараз ще бачу окремі позитивні результати нашої колективної праці у роботі практикуючих нині вчителів і керівників: О.І.Кондрашова, Л.І. Великород, Г.М.Телька, І.Л.Дишлова, С.В.Гордашко, К.І.Леонова, Є.М.Шаєць, М.В.Стадник, Г.Ю.Громко, С.М. Лісовець, Л.Б.Шамшур, В.І. Мельничук, В.А.Гирба і багато інших.

Чи згадують вони колишніх своїх колег? Хотілося б, щоб так, і хоча б інколи позитивно.

Роки існування методичної служби, беззаперечна результативність роботи переконують в необхідності її подальшого функціонування. Сподіваюсь, що нинішні працівники - методисти зустрінуть ще не один свій професійний ювілей, а результати їх роботи будуть приносити їм задоволення і гордість за свою посаду.

На знімку: група учасників «Мандельштамівських читань» з І.М.Переденко ( зав.кабінетом російської мови і літератури ОІУУ), вчителем-новатором із Новоукраїнки О.Каєнком.

П.РОМАНЕНКО, завметодкабінетом Компаніївського райво, 1989-2002

Я горда тим, що я вчитель!

Ми насправді, щаслива нація – у нас дуже багато талановитих дітей. Вони перемагають у багатьох конкурсах, олімпіадах, фестивалях не тільки всеукраїнського, а й міжнародного рівнів. Ми знаємо, пишаємося та підтримуємо їх. Але треба сказати і про тих, хто вклав у цих дітей свій досвід, душу та любов. Про вчителів.

Це справжні патріоти своєї справи.

Маю більше п’ятдесяти років педагогічного стажу, з них сорок років на посаді директора школи. Так що за цей час мала змогу не лише спостерігати, як розвивається чи занепадає українська освіта, а й бути учасником цього бурхливого процесу.

Пам'ятаю педагогічні настанови В.О. Сухомлинського, методики Шаталова і нашого земляка Хмари, практичну перевірку групового і сьогоднішнього індивідуального навчання. Все це давало свої результати, коли за ним стояв справжній вчитель, який не тільки відмінно знав методику класиків, а був відданий своїй професії, своїй роботі. Завжди вважала і вважаю, що основним в навчанні дитини є\ слово вчителя, а вже потім підручник, наочність, комп'ютер, Інтернет.

І якщо це слово буде сказане не сполученням звуків, а душею і серцем педагога – чекай бажаних результатів своєї роботи Вчителем, як і художником чи поетом, треба родитись, а потім протягом всього життя вдосконалюватись.

Неважко вдосконалюватись, коли тебе оточують досвідчені, чуйні колеги, керівники, друзі. Саме такими були для мене Горінний І.Д., Юшкевич В.В., Непокритий І.М., коли я вперше переступила шкільний поріг у Виноградівці як вчителька. Саме ці люди закріпили в мені впевненість, що я народилась і буду тільки вчителем. Вони ж згодом зробили з мене директора школи. З того часу в мене ніколи не закрадалась навіть думка піти з цієї посади протягом кількох десятків років. І все тому, що мене знову оточили турботою, опікою, допомогою маститі колеги-керівники.

За свій вік працювала більше ніж з п’ятнадцятьма завідуючими райвно, багатьма методистами та інспекторами, і всім їм завдячую своєю повагою, тому що відчувала від них шану і повагу. Саме в них: Новицького Георгія Архиповича, Скочка Василя Івановича, Скрипки Григорія Івановича, Дубини Віри Миколаївни, Бойка Івана Якимовича, Лозінської Олександри Сергіївни я вчилась бути знаючим, вимогливим, насамперед до себе, керівником.

А співробітництво з працівниками апарату райво Барахтій Валентиною Василівною, Бойко Валентиною, Мунтяном Володимиром Григоровичем, Срібняк Оленою Олександрівною, Мінич Галиною Василівною, Романенко Петром Володимировичем непомітно перейшло в щиру дружбу; саме з ними ми могли поділитись не лише проблемами школи, а й особистими негараздами.

Вчилися працювати, вчилися керувати, вчилися дружити.

Скільки цікавих, насичених новинками заходів планувалось і проводилось в школі, в районі, області. Це і предметні семінари, і конференції, і зустрічі педагогічних колективів, які ми називали педагогічними мостами.

Школою-побратимом для нашої школи була Петрівська середня.

Скільки піднесення було у підготовці до цих зустрічей, скільки урочистості і святковості у їх проведенні.

Не дивлячись на те, що до Петрівки, майже за сто кілометрів, нам приходилось в листопадовий холод їхати на відкритому грузовику, коли кутались в пухові перини, а молодих вчителів з їх модними черевичками взували в биті валянки, всі були задоволені, піднесені, щасливі. Бо на порозі школи нас зустрічав весь дитячо-учительський колектив з хлібом-сіллю, піснею, щирим словом.

Готувалась кожна школа до цього свята, як і кожна порядна господиня до зустрічі дорогих гостей і школа як квіточка, і уроки і виховні заходи як до перевірки міністерством освіти, і, звичайно, багате застілля за українським звичаєм з імпровізованим загальним концертом.

Пам'ятаю уроки математики в Петрівці, які проводила молода вчителька. Скільки тривоги і розгубленості було в її очах, та і в учнів теж, на початку уроку. Та коли на запитання вчительки я разом з учнями почала трясти рукою і просити: «Можна – я скажу!», де й ділася розгубленість. І урок пройшов на славу, всі були задоволені, а головне, поповнені знаннями, бо це була не офіційна перевірка, а розумна гра. І на перерві п’ятикласники довірливо брали мене за руку (що це за тітка, що ходить ще тільки в п’ятий клас), а з Оленою ми були вже щирими друзями. Звичайно, коли петрівці приїздили до нас з візитом-відповіддю, ми теж готувались їх приємно здивувати.

Давно «розійшлись» педагогічні мости, та колективи наших двох шкіл і зараз зустрічаються як рідні.

Саме доброзичливість, повага, людяність є рушійним стимулом в будь-якій професії, а в учительській – особливо. Ми вчимо малюків, починаючи з гри. Гра продовжується і в старшій школі, тільки з серйознішими ролями. Працювати з педагогічними колективами теж можна у вигляді ділової гри, де кожному відведена занадто відповідальна, високо художня роль, де кожен вчитель-артист повинен бути впевненим, що його гру об'єктивно оцінять.

За час роботи директором школи тричі побувала на тримісячних всеукраїнських курсах підготовки при Запорізькому педуніверситеті. Саме там зрозуміла смак ділової гри: проводили засідання педагогічних рад, де була і її головою .і рядовим вчителем, і класним керівником; засідання методоб'єднань з усіма вимогами до їх проведення, виробничі і інформаційні наради.

Оцінювалось не лише те, що ти говориш, а як ти говориш, як ти себе поводиш, як одягнений.

Після таких курсів місяцями працюєш в районному метод. кабінеті, бо привозиш звідти багато новинок і інформаційного і практичного характеру.

Ніхто ніколи не «волинив» на курсах, весь вільний час проводили на методичній кафедрі: щось списували, зчитували, бо знали, що дома буде чим поділитись з колегами.

Мене часто запитують: як можна оцінити ситуацію у вітчизняній освіті?

Як можна оцінити те, чого немає? Великим надбанням радянської влади було те, що вона змогла зберегти правильний рівень і традицій дореволюційної середньої освіти. Постійно підтримувався високий рівень якості підручників, залишалась незмінно висока вимога до професійної кваліфікації педагога, його соціального іміджу.

В восьмидесяті роки я, шкільний учитель математики з немалою вислугою років, одержувала 300 крб. в місяць. На той час це дуже великі гроші: і побудуватись, і автомобіль можна було купити без напруги і сьогоднішніх кабальних кредитів. Та й відношення до вчителів було іншим, і повага інша, вчителі одержували квартири, в селі вони мали певні комунальні послуги. Учительська професія дійсно була престижною. А що ми тепер маємо?!

В школах стали давати освіту «середнього американця», який не може відрізнити Бабеля від Бебеля. Якісну освіту у нас, звичайно, можна одержати, але вона доступна тільки дітям багатіїв, які можуть за це дорого заплатити.

Боляче спостерігати за роботою сучасної методичної служби.

Вісімдесят, якщо не більше, відсотків свого часу методисти витрачають на нікому не потрібні інформації, звіти, листи, розпорядження.

Організація і часто формальне проведення олімпіад, змагань, конкурсів, семінарів забирають решту часу. Хто такі методисти? Це вчителі, які досконало володіють методикою певної педагогічної галузі, вивчають новини педагогіки, а потім щедро діляться своїми знаннями з учителями шкіл, керівниками.

Чому такі досвідчені, багаті знаннями і вміннями методисти нашого райво як Зубкова Ольга Василівна, Шахназарова Алла Павлівна, Тацієнко Світлана Ігорівна витрачають свій час на паперовий бум, що огорнув українську освіту, а не діляться своїми знаннями з колегами, не вчать молодих?

Всі це знають .бачать ,про це говорять, але ніхто нічого конкретного не робить, щоб виправити ситуацію.

Кажуть, риба гниє з голови, а наша освіта, на мою думку, хронічно хворіє, починаючи з міністерства, яке, не маючи уявлення про суть освіти, керує обласними, районними відділами освіти і, звичайно, школами.

І всі ми це робимо, робимо з глибоким болем, бо так вказують верхи.

Невже не бачать цієї паперової «метелиці» облуновці, працівники Міністерства освіти, за якою зблід навчально-виховний процес кожної школи, району, освіти, як такої взагалі?

Впевнена, що мине «холодна зима» в Україні, втихне заметіль в освіті, і кожен вчитель зможе віддаватись своєму покликанню, своїй роботі і мати від цього не лише відповідну зарплатню, а й душевне задоволення, що ти залишив світлий слід у своєму житті.

Та вже сьогодні не можна опускати руки, щось можна корисне зробити. Хочу звернути увагу на організацію підготовки і проведення педагогічних рад в школах. Педрада – найвищий керівний орган в колективі, а якщо колектив малокомплектної сільської школи, то цей орган єдиний.

Не секрет, що педради зараз в школах проводяться формально і чи всі керівники знають методику проведення цих заходів – не впевнена.

А якщо грамотно спланувати засідання педрад, ретельно і правильно підготувати їх і провести, не потрібно тоді планувати і ,знову ж таки, формально проводити засідання методоб'єднання, комісій тощо. Адже кожна педрада повинна включати в себе питання наукового, методичного, практичного характеру, і якщо їх так як треба підготувати, то такий захід стане постійною школою у всьому для кожного вчителя.

Варто було б переглянути участь шкіл в сотні олімпіад, конкурсів, змагань, в яких обов'язково повинна бути присутньою кожна школа. А якщо в школі 60-70 учнів, і талановитих дітей з певної акції немає? Навіщо травмувати такими заходами дітей та і вчителів теж?

Проблем багато, питань ще більше. І треба, нарешті, задуматись, що ми робимо, а головне – для кого…

В.Кравченко, директор Виноградівської загальноосвітньої школи, 1970-2005

Школа - рідна домівка!

Лозуватська школа стала для мене рідною домівкою, адже я тут пропрацювала 44 роки.

19-річним молодим учителем початкових класів приїхала я у Компаніївський район, с.Лозуватка, у край, як мені тоді здавалося, глухий і пустинний.

На порозі, тоді новозбудованої школи, зустрів директор школи Сухина М.Г. Строгий і вимогливий. Спасибі йому за це. Доброю матір’ю, наставником і порадником у школі стала для мене завуч школи Штиленко М.С. вона розказувала і показувала, як треба, а як не треба робити.

Ішли роки… У 1982 році призначена на посаду заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Вагому допомогу у становленні як керівника надавали директор школи Марусич В.М. - це був учитель від бога, завідуюча районним відділом Карпікова В.Ф. Це був керівник, з якого можна брати приклад (як одягатися, як працювати, як контролювати). Приємно було спілкуватися з працівниками відділу освіти Кошовою Л.Г., Мунтяном В.Г.

Уміло організовані спільні семінари директорів і завучів, наради, поїздки у школи району, самоосвітня робота сприяли професійному зростанню.

Скільки творчих ідей, новизни вносили в організацію методичної роботи з педагогами завідуючі районним методичним кабінетом Гурбанська А. та Романенко П.В.

Пригадуються часті поїздки в інші школи району, області з метою вивчення передового педагогічного досвіду.

Такі заходи оновлювали зміст, форми і методи навчально-виховгого процесу, урізноманітнювали роботу учителями у школах району. Незабутньою була мандрівка вчителів-словесників району у м. Долина Івано-Франківської області. Звідти ми привезли приємні враження, нове завзяття до роботи. Організували поїздку з метою обміну досвідом працівники відділу освіти Гурбанська А., Романенко П.В.

У 1992 році була призначена на посаду директора школи. Щире спасибі за допомогу та підтримку начальникам відділу освіти Бойку І.Я., Олійник А.В., Мінич Г.В., працівникам методичного кабінету Барахтій В.В., Срібняк О.О., Мец І.М., Тацієнко С.І., Зубковій О.В.

Методична робота з керівними кадрами, учителями району орієнтована на досягнення й підтримку високої якості навчально-виховного процесу в школах.

Методисти стають першими помічниками вчителя, активізують ініціативу кожного педагога.

Ефективно організовані семінари в школах району, засідання РМО активізували проведення нетрадиційних форм методичної роботи в закладах: ділові педагогічні ігри, практичні заняття, тренінги, огляд та обговорення навчально-методичної літератури,виставки, конкурси тощо.

Приємно було співпрацювати з директорами інших шкіл: Голубовською О.І., Швиденком Г.І., Кравченко В.В., Барахтієм В.І., Гвоздиком В.І., Сало Т.Ф.

Майстром своєї справи є нинішній завідувач РМК Шахназарова А.П.

Методична робота організована так, що сприяє освоєнню вчителями найбільш раціональних методів і прийомів навчання й виховання учнів; підвищенню рівня загально дидактичної і методичної готовності педагогів до організації та ведення навчально-виховної роботи; обміну досвідом між членами педколективу та школами району, виявленню й пропаганді перспективного педагогічного досвіду.

Традиційними стали проведення методичних тижнів, декад педмайстерності, місячників, конкурсів. Це дає можливість підвищити фахову та методичну майстерність кожного вчителя.

РМК в особі Шахназарової А.П. керівники шкіл поважають за вчасну методичну допомогу та результати праці

К. Шутка, директор Лозуватської загальноосвітньої школи, 1993-2013

Працівники методичного кабінету

1. Гутовський Biнiaмiн Іванович – завідуючий педкабінетом з 15.04.1944 року до 14.10.1945 року

2. Килівник Дарія Михайлівна з 27.11.1945 року до 18.10.1946 року

3. Козакова Маргарита Анатоліївна – завідуюча методичним кабінетом з 18.10.1946 року до 15.01.1948 року

4. Олександрова Н. С. з 11.03.1948 року до 30.06.1948 року

5. Біденко Меланія Афанасівна з 5.07.1948 року до 08.08.1949 року

6. Дяченко Семен Федотович з 08.08.1949 року до 11.06.1952 року

7. Кравцова Ганна Іванівна з 01.09.1952 року до 10.01.1953 року

8. Насінник Ганна Василівна з 10.01.1953 року до 01.03.1954 року

9. Скочко Василь Іванович з 15.08.1954 року

10. Скочко Василь Iванович – методист РМК з 01.01.1969 року до 16.01.1969 року

11. Степаненко Пантелей Пилипович – завідуючий РМК з 01.01.1969 року до 16.01.1969 року

12. Скочко Василь Iванович – завідуючий РМК з 16.01.1969 року до листопада 1970 року

13. Степаненко Пантелей Пилипович – методист з 16.01.1969 року до 01.09.1970 року

14. Бойко В. М. – завідуюча РМК методист з 1970 до лютого 1971

15. Скочко Василь Iванович – завідуючий РМК з лютого 1971 року до 01.08.73 року

16. Єльченко Галина Кіндратівна – методист з лютого 1971 року до 16.08.1976 року

17. Чемерис Bipa Петрівна – завідуюча РМК з 04.01.1974 року до 16.08.1976 року

18. Ясененко Юлія Iванівна - завідуюча РМК з 07.08.1975 року до 25.10.1975 року

19. Дяченко Михайло Романович – завідуючий РМК з 20.11.1975 року

20. Яценко Валент. Олександр. – методист з 23.08.1976 року до 01.04.1977 року

21. Шаповалова Валентина Федорівна — завідуюча РМК з лютого 1978 року до 22.08.1978 року

22. Барахтій Валентина Василівна – методист з 01.08.1978 року до 10.04.1994 року

23. Ісаєнко Валентина Олексіївна – методист з 27.01.1981 року до 07.08.1986 року

24. Семченко В. С. – зав. РМК - до 23.04.1981 року

25. Шаповалова Валентина Федорівна – завідуюча РМК з 18.08.1981 року до 1982 року

26. Тадеуш Володимир Петрович – методист з 01.09.1981 року до 08.12.1981 року

27. Матійчук Галина Іванівна – методист з 06.01.1982 року до 09.08.1982 року

28. Тараненко Ніна Григорівна – методист з 09.08.1982 року до 01.01.1985 року

29. Бойко Валентина Андріївна з 23.05.84 (№33-к вщ 07.06.84)

30. Романенко Петро Володимирович – завідуючий РМК з 23.05.1984 року до 11.11.1984 року, методист – з 07.07.1986 року, завідуючий РМК – з 25.08.1989 року до 15.04.2002 року

31. Кошова Лілія Григорівна – завідуюча РМК з 06.05.1985 року до 07.08.1986 року, методист з 01.11.1988 року

32. Кінаш Марія Михайлівна – методист з 22.08.1985 року до 19.08.1987 року

33. Гурбанська Антоніна Іванівна – завідуюча РМК з 07.08.1986 року до 25.08.1989 року

34. Кошова Л. Г. – методист з 02.12.1988 року до 25.08.1989 року

35. Шавловська Л. Г. – методист 25.08.1989 року до 18.10.1989 року

36. Панченко Валентина Антонівна – методист з 04.09.1989 року до 16.05.2001 року

37.Рудяк Алла Леонідівна – методист з 01.10.1989 року до 03.11.1994 року

38.Великород Iван Олександрович – методист з 02.09.1991 року до 05.05.1992 року

39. Лохвіцька Любов Миколаївна – методист 11.12.1992 року до 03.01.1994 року

40. Сенюк Наталія Петрівна – методист з 04.01.1994 року до 10.11.1994 року

41. Трохименко Алла Анатоліївна – методист з 20.04.1994 року до 31.08.2001 року

42. Бойко Любов Миколаївна – методист з 22.11.1994 року до 15.08.1995 року

43. Зубкова Ольга Василівна – методист з 11.08.1995 року

44. Мінич Галина Василівна – методист з 17.05.2001 року до 23.01.2002 року

45. Дишловий Сергій Володимирович – методист з 05.04.2001 року до 03.09.2007 року

46. Школа Наталія Борисівна – методист з 01.08.2002 року до 31.08.2004 року

47. Тацієнко Світлана Iгорівна – методист з 01.03.2002 року, завідувач методичного кабінету з 10.09.2015 року.

48. Володько Наталія Iванівна – методист з 08.09.2004 року до 27.08.2007 року

49. Шахназарова Алла Павлівна – методист з 07.03.2006 року, завідувач РМК з 15.01.2009 року до 31.08.2015 року.

50. Зінченко Людмила Вікторівна – методист з 31.08.2007 року до 31.08.2016 року.

51. Рудакова Тетяна Олександрівна – методист з 11.09.2007 року

52. Олешко Альона Сергіївна – методист з 15.01.2009 року

53. Бутько Олена Анатоліївна - методист з 13.12.2013 року до 20.08.2016 року.

54. Шевченко Катерина Олександрівна- методист з 02.09.2015 року.

55. Дацько Ірина Леонідівна - методист з 03.04.2017 року.

Кiлькiсть переглядiв: 275

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.